Астраханське ханство та його вплив на політику Криму в ХVI столітті. Частина друга

10.04.2018
Оцініть статтю: 
(1 оцінка)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Для боротьби з Москвою Івана Грозного Девлет I Гірей обрав традиційну тактику набігів, щоб підірвати економічні основи цієї держави. 1558 року він зібрав стотисячне військо і здійснив рейд південними околицями Росії. Але після того, як проти Гірея послали велику армію, він, не вступаючи в бій, повернувся до Криму.

З 1562 до 1565 року вторгнення кримських військ в Росію слідували одне за одним щорічно. У цих походах на чолі армії стояв або сам Девлет Гірей, або його сини. Про те, що тактика кримського хана неефективна, першими заговорили в Стамбулі. На думку османських військових, для того, щоб відвоювати Астраханське ханство, потрібно було йти не на Москву, а на Астрахань.

Перший спільний похід на Астрахань готувався ще в 1563 році, але тоді Девлет Гірею вдалося відговорити султана Сулеймана Пишного від цієї затії. Шість років опісля, вже у період правління султана Селіма II, кримського хана буквально наказом змусили йти в похід на Астрахань.

Він сприйняв це як образу. Хан вважав Астрахань і Казань зонами свого впливу, на які турки не мали прав. Проте султан Селім від свого рішення не відступив. В цьому поході кримці повинні були грати допоміжну роль. Головна ж роль відводилася османській армії.

Оскільки Астрахань знаходилася на острові, з усіх боків оточеному водою, то в Стамбулі було вирішено побудувати канал між Волгою і Доном. Через цей канал повинен був пройти турецький флот. Потім кораблі повинні були спуститися Волгою і взяти в облогу Астраханську фортецю.

Приводом для походу на Астрахань послужило будівництво Іваном Грозним укріплених міст на річці Терек. Девлет Гірей роздратовано говорив своїм наближеним про московського царя, що він «на Тереке город ставит и несется к нам в соседи». Була ще одна причина початку масштабної війни. Загородивши гирло Волги, Москва замкнула на собі всю середньоазіатську і перську торгівлю з Європою. Це викликало незадоволення мусульманських купців, які раніше могли спокійно доставляти товари до Криму, Угорщини і Польщі.

В архіві князя В. Голіцина зберігся документ, озаглавлений «Історія приходу турецького і татарського війська під Астрахань», в якому сказано: «Тогда же султан Селим турецкий послал флотилию к Астрахани галер сто пятьдесят с башнями, на них же было пять тысяч янычар и три тысячи басманов на галерах работали». Сушею в пішому строю рухалася інша армія османів. Її супроводжувало кримське військо.

Через нестачу досвідчених інженерів спроба прорити канал між Волгою і Доном не вдалася. Облога Астрахані тривала десять днів і закінчилася невдачею. Девлет Гірей усіма силами саботував похід і за першої нагоди кинув турків, повівши своє військо до Криму. З усієї великої османської армії назад повернулося лише кілька тисяч осіб. Інші загинули у сутичках з росіянами від хвороб, які косили військо, незвичне до суворого клімату азово-каспійських степів, а також голоду і спраги.

Автор «Історії приходу турецького і татарського війська під Астрахань» у всіх подробицях описав лиха, що спіткали турецьке військо, яке поверталося з походу. Він повідомив, що не дійшовши одного переходу до Азова, кілька сотень яничар потрапили під проливний дощ, який змінився сильним морозом. Всі вони загинули. Ті, кому пощастило повернутися на батьківщину, відкрито заявляли, що більше не підуть в такий похід, — нехай вже краще султан стратить їх вдома.

У Стамбулі деякий час ще ходили чутки про те, що султан планує новий похід на Волгу. Але вони остаточно затихли після того, як Османська імперія втягнулася у велику європейську війну. Відмова Селіма від взяття Астрахані розв’язала руки Девлет Гірею, він знову почав готувати армію до війни з Іваном Грозним. Кримський хан мріяв захопити Москву, взяти у полон російського царя і змусити його підписати договір, за яким Казань та Астрахань переходили під владу Девлет Гірея.

1571 року план хана ледь не став реальністю. Кримці захопили і спалили велику частину Москви, але їм не вдалося взяти в полон самого Івана Грозного. У глибокому роздратуванні Девлет Гірей писав царю: «Жгу и пустошу все из-за Казани и Астрахани, а всего света богатство применяю к праху, надеясь на величество божие. Я пришёл на тебя, город твой сжёг, хотел венца твоего и головы; но ты не пришёл и против нас не стал, а ещё хвалишься, что-де я московский государь! Были бы в тебе стыд и дородство, так ты б пришёл против нас и стоял».

У відповіді Іван Грозний ухильно повідомляв, що готовий віддати Астрахань, але про повернення мусульманам Казані не може йтися. Однак однієї Астрахані Девлет Гірею було вже мало. У 1572 році він почав новий похід на Москву, розраховуючи добити Росію, продиктувавши свою волю царю. Але під час Молодинської битви кримське військо зазнало нищівної поразки.

Ось як повідомляє про цю подію Новгородський літопис: «Да того месяца Августа 6 в среду, государю радость, привезли в Новгород Крымскаго лукы да дви сабли да саадачкы стрелами… а приехал царь Крымской к Москве, а с ним были его 100 тысяч и двадцать, да сын его царевич, да внук его, да дядя его, да воевода Дивий мурза — и пособи Бог нашим воеводам Московским над Крымскою силою царя, князю Михайлу Ивановичю Воротынскому и иным воеводам Московским государевым.

И Крымской царь побежал от них невирно, не путями не дорогами, с малой дружиной; а наши воеводы силы у Крымскаго царя убили 100 тысяч на Рожай на речке, под Воскресеньем в Молодях, на Лопасте, в Хотинском уезде, было дело князю Михайлу Ивановичю Воротынскому, с Крымским царём и его воеводами… а было дело от Москвы за пятдесят верст».

Втрати кримської армії, озвучені в літописі, не відповідають дійсності. Все військо кримців не перевищувало 40 тис. осіб. Проте їх втрати були надзвичайно великі. Сам Девлет Гірей втратив у битві сина, онука та зятя.

Ця битва стала останньою спробою Кримського ханства повернути контроль над Астраханню.

Олександр Степанченко

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.